Підступна егоцентрична думка

Минулої п’ятниці, сонячного ранку, в Атланті, штат Джорджія, невеликий літак із чотирма пасажирами впав і згорів на головній трасі. Усі на борту загинули. На щастя, на землі ніхто не постраждав і не загинув. Поки я був на роботі, стався нещасний випадок, і, звичайно, ця новина швидко стала темою на вустах усіх в офісі. Ми всі скаржилися на те, що дорога додому затягнеться через поліцейське розслідування та прибирання на шосе. Через передбачувані затримки в русі мій егоїстичний розум прискорився до егоїстичних думок, які починалися з «я хочу» і «я не хочу», і в моєму розумі виникло розчарування.

На останній перерві дня я вирішила погуляти медитація щоб заспокоїти свій розум від егоцентричних думок. Під час прогулянки думка розуму врізалася в розриви моїх егоїстичних думок: «Чотири розумні істоти втратили свої людські життя, і все, про що ти можеш думати, це рух додому? Принаймні у вас, тимчасово, все ще є ваше людське життя і життя, благословенне тим, що ви зустрілися з Дхармою». Я був упокорений цим голосом розуму, і думка про затримку в дорозі зникла і перетворилася на думки вдячності за життя в цій людині тіло і співчуття до жертв і до тих, хто все ще мав егоїстичні думки, як і я.

Ця трагедія підсилила мене, наскільки небезпечним і підступним є егоцентричний розум. Егоцентричний розум схожий на павука. Воно створює липку мережу невігластва, і коли ми прив’язані до мережі невігластва, усі наші зусилля, щоб вирватися, зберегти свою чесноту й мудрість, сповіщають злий розум про його їжу. Егоцентричний розум виходить зі своєї схованки голодний і слиновидний, з оголеними іклами, якими він готує їжу з нашої чесноти та мудрості. Коли ми не можемо вирватися з павутиння невігластва, нас підгодовують, і коли наша мудрість і чеснота опускаються на низький рівень, ми стаємо ослабленими, скривдженими, збентеженими та залишаємося крововиливними.

Егоцентричний розум не добиває нас повністю (циклічне існування). Воно хоче від нас більше. Потім він загортає нас у нові мережі (невігластво) і залишає нас у коконі ( тіло), де воно буде годуватись нами пізніше. Але у нас є потенціал вирватися з кокона, стати чимось прекраснішим і сильнішим за павука.

Того дня моя впевненість у силі Дхарми зросла, тому що я бачив у власному розумі, що бачення реальності в окулярах Дхарми змушує мене реагувати на явищами з розумом, що, у свою чергу, робить мене щасливішим, як Будда обіцяв. Зараз, як ніколи, я хочу їздити з Будда. Він дає чудові вказівки до нірвани, яка є моїм справжнім домом.